Иногда я не понимаю людей. Но, может, это и к лучшему.

Если бы я  знала цели их действий или бездействия, они были бы мне еще более противны.

То, о чем мы мечтаем, происходит с кем-то другим. 

То, о чем мечтают другие - случается с нами...

- Вот мой дом.

- Я проходил здесь тысячу раз, и спрашивал себя: "Кто здесь живет?". Я хотел открыть магазин напротив.

- Книжный?

- Да. Я видел бы Вас каждый день!  Дааа....забыл сказать....

- Говорите

- Вы не представляете как я хочу заняться с Вами любовью. Я никому этого не скажу, тем более - Вам. Сказал бы только под пыткой...

- Что сказали бы?..

- ...что хочу заняться с Вами любовью. И не один раз, а снова и снова! но я никогда этого не скажу...я не сумасшедший, я не скажу, что хочу любить Вас прямо здесь, перед Вашим домом всю оставшуюся жизнь. 

Из фильма «Жизнь прекрасна» (итал. La vita и bella) — итальянская трагикомедия 1997 года.

В главных ролях Роберто Бениньи, Николетта Браски.

«Жизнь прекрасна. Пусть грядущие поколения очистят её от зла, гнёта, насилия и наслаждаются ею вполне».

Отже, підсумки вихідних - крига рушила, вивих ноги, близько 20 годин із маленьким чотириногим другом(мрія для того, хто мріє про собаку), весела поїздочка в електричці), вино, кальянний дим, тепло вогнища, поцілунки(яких давно вже так бракувало...) 

Отже, тепер більш детально.

Крига рушила. Сказано те, що давно просилося бути сказаним, те, що гнітило, не давало спокою, а тепер заспокоїлось, бо озвучене. А головне, що воно почуте, сприйняте і отримало відгук. Все добре. Нарешті просвітлення.

 Вивих. Підходить тільки одне 100% -но влучне слово - пізда-нога. Бігла, перескочила через сходинку, певно якось невдало поставила ногу, підвернула, відчула страшенний біль, через кілька хвилин пройшло - далі танцювала, стрибала, все було добре, болі не відчувала. Вночі хотіла вийти - встала - зрозуміла, що не можу йти.  Злякалася. Зранку - біля кісточки роздуло гулю величезну....болить... Зараз - в еластичному бинті та мазях... Неприємно... та що ж - буває. Пройде) Не смертельно)

Про маленьке чотириноге диво. Її звати Віккі. Вона - мопс) з неймовірним поглядом і постійним бажанням сидіти у когось на руках)) А ще вона наклала купу посеред ковра і хлопчик у неї вступив))) Буде багатим) і як ми веесло захищали її від інших собак)) Чарівна вона мала, та Віккі))

Ну і про все інше: Чудові вихідні в чудовому місці з чудовими людьми) Дякую))

Отак буває. Ти дивишся ці нереально щасливі фільми, ридаєш і не віриш, що таке можливо у реальному житті... Лише фільм... Лише вигадка. А так хочеться і собі такого.  А коли раптом "щось таке" - неочікуване, незвичайне і надзвичайно миле  - трапляється з тобою - просто не віриш, відвертаєшся... І от я не знаю, що із цим робити... Але, дякую тобі, бо це було тааак відверто, щиро, мило...як музика "Умитурман") Дякую життю за ці моменти... навіть якщо вони залишаться тільки моментами...)

Знаете, что самое интересное? То, что нам нужно или что может помочь в данный момент жизни приходит самым неожиданным способом. Это знаки, которые посылает нам Вселенная, помогая понять нам происходящее, окружающих, самих себя. 
Знаки в виде книг, фильмов, музыки, так, например, происходит со мной. Я на самом деле очень перебираю книгами/фильмами/музыкой. Могу читать, смотреть и слушать, и что самое главное - получать удовольствие - только от чего-то стоящего. И когда мне необходимо что-то испытать или переоценить в своей жизни, знаки, преподнося фильмы и книги, помогают разобраться или просто вдохновляют, дают какой-то толчок, понимание. Наверное, именно такое предназначение у хороших фильмов, книг и музыки. Но самое потрясающее то, что необходимое тебе в даный момент - будь то истины из той или иной книги, или сюжеты заложенные в том или ином фильме - приходят именно тогда, когда это нужно.
Однажды, купив книгу (кстати, купила после того, как прочитала про неё в интервью музыканта, который мне нравится - вот и знак - более того, все время думала, что нужно купить, а купила только года через пол) прочитала в ней такие слова: "мы притягиваем в нашу жизнь то, о чем думаем, и, если все это так, то есть какая-то причина тому, что этот момент наступил в моей
жизни. и в вашей тоже. Вероятно, нет ничего случайного в том, что вы сейчас
держите эту книгу; вероятно, в этих приключениях есть что-то, ради чего вы встретили эту книгу. Я думаю именно так. И я думаю, что мой мессия восседает где-нибудь в другом измерении, вовсе не фантастическом, видит нас с вами и довольно смеется от того, что все происходит точно так, как мы это заранее спланировали. "

Сейчас один ребёнок лет десяти вошёл в кафе и сел за столик. Официантка подошла к нему.
- Сколько стоит шоколадное мороженое с орешками? – спросил мальчик. - Пятьдесят центов, - ответила женщина.
Мальчик вытащил руку из кармана и пересчитал монетки. 
- Сколько стоит простое мороженое, без ничего? – спросил ребёнок. Некоторые посетители ожидали за столиками, официантка начала выражать недовольство:
- Двадцать пять центов, - бросила коротко в ответ.
Мальчик опять пересчитал монетки.
- Хочу простое мороженое, - решил он.
Официантка принесла мороженое, бросила на стол счёт и удалилась. Ребёнок закончил есть мороженое, оплатил в кассе счёт и ушёл. Когда официантка вернулась убирать стол, у неё стал комок в горле, когда она увидела, что рядом с пустой вазочкой лежали аккуратно сложенные монетки, двадцать пять центов – её чаевые.
Никогда не делай выводов о человеке, пока не узнаешь причины его поступков.(с)

- Давай поговоримо відверто.

- Ти хочеш поговорити про секс?

- Взагалі-то я не це мав на увазі, але...

- Це важливо. Розумієш, я маю позбутися негативних установок, того, що сталося в минулому і наклало свій відбиток, і впливає на моє теперішнє. І як би я не старалася будувати щось зараз, воно буде мене стримувати десь на підсвідомому рівні, як своєрідний захисний механізм, і не даватиме мені йти вперед. Розумієш про що я?

- Цілком. Це щось на зразок того, коли людина боїться керувати автомобілем і не може пояснити чому, а потім виявляється, що це через те, що у далекому дитинстві вона потрапила у незначну автокатастрофу - ніхто не постраждав, всі забули  -а от на підсвідомості відклалося.

- Саме так. Цікава штука - наш організм. Він на підсвідомому рівні захищає і відгороджує нас від того, що було нам колись в минулому неприємним, налякало нас абощо... І розумієш, я відчуваю, що вони в мене є, ці установки, ці обмеження. Я маю очиститися. Я маю відкритися. За свої минулі ”8 місяців” (прим. автора - минулі стосунки дівчини тривали 8 місяців) я багато зрозуміла. І ти мені не байдужий, тож я хочу, аби цього разу крапки над „і” були розставлені з самого початку, аби потім ці непорозуміння не зруйнували усе.

- Я готовий вислухати все.

- Я довіряю тобі. Я хочу, аби це залишилось між нами. Я нікому це не розповідала і це дуже важливо для мене.

- Я обіцяю.

- Вперше це сталося у жовтні. І це не було з мого щирого бажання, скоріше це було бажання задовольнити його потребу. Я розуміла, що це було йому потрібно, навіть необхідно, і тому пішла на це. Фізично було нереально боляче, до крику. але напевно більше боляче було морально, бо він мене не підтримав, не був ніжним, не переймався сильно тим, що я відчувала, він був просто задоволений тим, що нарешті задовольнив свою палку потребу. Вже сьогодні, з огляду на минуле, я розумію, що він просто така людина. Він любив мене. Безперечно. Щиро. В цьому я не сумніваюся ні на хвилину. Він любив мене по-своєму, так як це притаманно саме йому, його особистості. Але то була не та любов, якої я прагнула... Просто не моя людина.

Але я ні про що не шкодую, може, лише сварю себе за те, що ще тоді, у липні, я зрадила своєму правилу - не будувати стосунки, якщо немає вогника, немає тяжіння, немає того невидимого зв’язку - і все ж таки погодилася бути із ним. Він підкорив мене своєю впевненістю і наполегливістю - він із тих, хто знає чого хоче і отримує це.

В березні чаша терпіння переповнилася, і я сказала, що хочу порвати. Я все життя свято вірила, що слово „ненавидіти” вигадала якась дуже зла людина і застосовувати його можна тільки у саааамих крайніх випадках. Але тоді я ненавиділа його. Знаєш, навіть у тій мірі, що мені було неприємно на нього дивитися, навіть згадувати його неприємно. Це було жахливо. В моєму житті ще не було людини, яка б викликала у мене таку антипатію; та я взагалі вважала, що це неможливо! Проте це було. І не безпідставно.

На якомусь етапі я зрозуміла, що ця людина просто позбавила мене радості, моєї якоїсь безпосередньої, щирої і незгасної веселості, яку всі так у мені любили, і яку я й сама обожнювала. Я  почала відчувати, що втрачаю це. Втрачаю себе. Але я цього не допустила. Йому знадобився місяць, аби усвідомити, що я хочу порвати стосунки, але коли це сталося, я відчула легкість, свободу і себе знову щасливою.

І якби зараз мене спитали чого я хочу від стосунків, я б, може, не дала точної відповіді, проте тепер я точно знаю, чого я не хочу, і чого терпіти не буду. І зраджувати своєму правилу теж не буду.

- Я захоплююсь тобою. Ти така сильна. - Він взяв її за руку. - Ти дуже сильна.

- Дякую. Мені дуже важливо, що ти тепер це знаєш. Але нам є ще багато про що поговорити.

- Тож, в мене є шанси?

- Вогник є, тяжіння є, зв’язок є....

Він обняв її і поцілував у скроню. Вона ласкаво посміхнулася і міцно прогорнулась до нього.

Це був їх початок.

Море… с каждой новой встречей влюбляюсь в него снова и снова.. еще больше..) Утром, днем, вечером, ночью… оно всегда прекрасно, всегда совершенно… как и Небо: всегда разное, постоянно меняющееся, но остающееся совершенным всегда… даже когда затянуто тучами, оно неповторимо-красивое..) Люблю горячий песок… прям обжигающий.. он пронизывает тебя от кончиков пальцев ног до кончиков пальцев рук, оволакивая теплом и наполняя энергией. Вот почему мне ужасно хочется научиться ходить по углям. А еще хочется поехать в Ирландию, подняться на Говерлу, покататься на индийском слоне и поплавать с дельфинами, купить сари и танцевать индийские танцы, нырнуть с аквалангом, завести бигля, а потом, может, и немецкую овчарку. Но это потом..) А пока Жизнь идет своим ходом… иногда, как хочется Ей.. иногда, как хочется мне, правда приходиться постараться… как там? .. без труда не выловишь и рыбку из пруда? .. ну вот как-то так) Мы же сами творцы, и важно не упускать возможности, наполнять нашу жизнь радостью, постоянно, каждую секунду, радоваться даже незначительным, абсолютно невесомым мелочам..) Я наполняю свою жизнь слонами… Они приносят счастье. Если у Вас дома есть хотя бы один слон, это уже на удачу) У меня их на данный момент 20.. Мягкие, керамические, деревянные, из пластилина, большие и маленькие, со Львова, Одессы, Каменца-Подольского, даже из Америки один) хочу дома свой собственный мини-музей) Люблю чай.. очень.. иногда даже до безумия.. 8 чашек в день - это не предел..) Просто чай всегда спасает, как антидепрессант, как алкоголь, шоколад и бананы… Или дети… эти маленькие люди, которые всегда наполнены радостью, позитивом и непосредственностью) Люблю, когда дети смешно коверкают слова и танцуют)) И еще о детском и радостном: люблю мыльные пузыри… пузырики.. бульбашкы..)) И мороженное! Страстно люблю. Шоколадное мороженное, мороженное с мятной поливкой или мороженное с вишневой поливкой и солеными орешками. Люблю запах грейпфрутов и леса.. особенно, когда в нем пахнет грибами. Люблю горы, но не скалы, а зеленые холмы - вот такие я люблю… А еще фотографировать. фотографировать… фотографировать! и пересматривать старые фотографии, вешать фотографии на стену и дарить фотографии… Люблю небольшие книги в мягких переплетах… и никогда не понимала, как можно перечитывать одну книгу несколько раз или по несколько раз смотреть один и тот же фильм (за редким исключением, и конечно не распространяется на мультфильмы) , пока не прочитала "Ведьму" Коэльо, перечитав её потом еще 6 раз (при этом находя каждый раз что-то новое!) … и хочется почитать еще разок..) Люблю Андреевский спуск, его атмосферу и архитектуру.. и набережную. И Киевский вокзал.. с недавних пор. Каждое посещение вокзала несет за собой новую поездку, а значит массу нового и увлекательного) Потому что поездки я ооочень люблю. Люблю даже предпоездочную суету и подготовку, и поезда… и возвращаться домой… в дом, милый дом. люблю желто-зеленые обои своей комнаты и лепку - цветы со старого любимого потолка, перекочевавшие на стену… 7 штук… все, что удалось спасти. Люблю полку, уставленную любимыми мелочами и кораблики на подоконнике, песочный сад и желтый потолок. А еще обожаю шарфы! и летом бы ходила в шарф замотанная, если б не 30-градусная жара..) Люблю дарить подарки и делать сюрпризы… Люблю свои волосы, родинки на руке в виде созвездия Большой медведицы, улыбаться, смеяться и мечтать.. читать и танцевать… и любить. И еще, наверное, сотню, а может и больше разных мелочей.

Открыть больше изображений